Сьогодні в Україні, як і в багатьох інших країнах Світу, серед здобувачів освіти, які навчаються у закладах освіти, набуло поширення явище булінгу (цькування), що виражається у психологічному тиску, жорстокому ставленні, фізичному насильстві, агресії, інших діях, вчинених з метою викликати страх, тривогу, підпорядкувати особу своїм інтересам. Так, за інформацією Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ), із булінгом у колі однолітків в Україні стикалися близько 67 % дітей. Причому, найбільш вразливими до булінгу є сором’язливі, зі зразковою поведінкою діти, а також діти, які, в силу різних життєвих обставин, “замкнуті в собі”, закриті для спілкування. Найчастіше діти піддаються цькуванню з боку однолітків за свій зовнішній вигляд, переконання, поведінку, пов’язану з особливостями виховання, а також через різні життєві обставини (неблагополуччя у родині, виховання дитини без батька (матері), тощо). Булінг надзвичайно негативно відображається на психічному здоров’ї дитини, залишаючи психологічні травми на все життя, що в подальшому може мати наслідком неспроможність батьків, які в дитинстві зазнали булінгу, будувати повноцінні відносини з іншими людьми, виховувати власних дітей, а також навчити їх протидіяти булінгу. Таким чином, існує гостра потреба визначити на законодавчому рівні заходи протидії такому явищу, як булінг, встановити відповідальність за булінг, а також забезпечити право здобувачів освіти на безпечне освітнє середовище.